БІЛІ ОДЕЖІ

0

Тернопільський державний медичний університет (ТДМУ) носить ім’я Івана Горбачевського. Іван Якович, звісно, жодного стосунку до цього вишу мати не міг — він пішов з життя за 15 років до заснування інституту. Та це тут нікого не дивує. Однак пояснень потребує. Більше того — Тернопільський мед невдовзі святкуватиме своє 60­річчя, тож всі питання його становлення й розвою актуалізуються як ніколи. Найсуттєвіші з них ми й розглянемо в цих нотатках.

Виміри діянь

Яким же є ефект, отриманий університетом від обрання своїм патроном Івана (Яна) Горбачевського? Знаний біохімік, гігієніст та епідеміолог, освітній діяч, кандидат на Нобелівську премію з фізіології та медицини 1911 року, етнічний українець Іван Горбачевський був засновником і першим міністром охорони здоров’я Австро-Угорщини. За проектом розбудови та програми дій цієї установи, аналогів якій не було тоді ні в Європі, ні в світі, пізніше створювались міністерства охорони здоров’я Англії, Франції та ряду інших держав.

Що ж знаменував акт прибрання його імені тернопільським вишем? По-перше, це була красива акція, спрямована на увічнення пам’яті славетного земляка. По-друге, ім’я великого експериментатора слугувало нарощенню наукового іміджу вишу, що об’єктивно не мав довгої історії. До честі тернопільчан, вони гарно скористалися своїм набутком — в університеті, скажімо, щороку проходять "Горбачевські читання", що дозволяють студентам і викладачам неухильно поглиблювати фахову ерудицію, тримати етичну висоту в ставленні до одного з кращих синів нації. А це відчутно додає шляхетності університетському співтовариству.

За якісним складом викладачів зі ступенем Тернопільський мед сьогодні — серед найсильніших у вищій медичній школі України. Тут працюють 102 доктори наук (з них 84 — професори), 446 кандидатів наук (268 з них — доценти), а відсоток викладачів без наукового ступеня чи не найнижчий серед вишів України. В університеті діють 3 спеціалізовані вчені ради із захисту докторських і кандидатських дисертацій за 10 спеціальностями. Тут видаються 12 (!) фахових журналів, створено більше сотні віртуальних комп'ютерних навчальних програм, 250 навчальних мультимедійних компакт-дисків, що містять електронні підручники, навчальні відеофільми та контролюючі програми. Більше 50% викладачів отримали сертифікати на право викладання англійською мовою. А ще в Тернопільському виші, за аналогією із західними університетами, вперше в Україні в навчальний процес впроваджені матрикули практичних навичок і практично орієнтований іспит ОСКІ, а студенти здають екзамени в центрі незалежного тестування.

Одночасно в ТДМУ навчається близько 6,5 тисячі студентів, аспірантів, клінічних ординаторів, магістрів, лікарів (провізорів)-інтернів, лікарів-курсантів (у тому числі понад 1,5 тисячі іноземних студентів з 55 країн світу). Щорічно виш випускає більше тисячі фахівців, левова частка яких вливається в первинну ланку медичної допомоги населенню. Найбільше випускників університету працюють терапевтами, далі йдуть хірурги й лікарі вузьких спеціальностей. Вишем побудовано, оснащено і відкрито 5 університетських центрів первинної медико-санітарної допомоги в селах області. Тут діють єдиний в Україні навчально-тренувальний центр з екстреної медичної допомоги, медицини катастроф та військової підготовки і колись єдина кафедра медицини катастроф та військової медицини. Ще донедавна майбутні офіцери запасу проводили спільні тренінги з вояками НАТО. Тепер самі вчать волонтерів, що їдуть у зону АТО надавати домедичну допомогу бійцям Збройних сил України. Надалі на базі кафедри готуватимуть парамедиків (помічників професіоналів), чиї навички в наш непередбачуваний час все більш потрібні. В університеті функціонує 59 кафедр, 35 з яких - клінічні, що розміщені на 18 клінічних базах, у тому числі 12 кафедр знаходяться в університетській лікарні.

До слова, в Тернополі вперше в Україні створена університетська лікарня на базі обласної комунальної лікарні. Механізм кооперації між університетом і університетською лікарнею побудований за німецьким зразком.

За час свого існування в цю кузню медичної еліти вклали душу четверо ректорів. П'ятого — Михайла Корду — обрано ректором 2 роки тому. Однак довго входити в стан справ йому не довелось: він є випускником цього вишу і, крім ряду закордонних наукових стажувань та періоду роботи запрошеним професором університету в американському штаті Огайо, свою альма-матер не полишав. А останні 7 років до обрання працював деканом факультету іноземних студентів, що внаслідок його зусиль став вагомим джерелом статків університету. Не дивно, що перевага чинного ректора на виборах була винятковою — 595 голосів, що склали 84% від загального числа виборців. Між іншим, у них взяли участь і 119 делегованих студентів.

Михайло Михайлович — людина виважених суджень, але коли говорить про активи вишу, щиро пишається колективом, навчальним і дослідницьким рівнем університету. "Попри те, що наша основна функція — підготовка високоосвічених, вільних і національно свідомих фахівців, розвиток фундаментальної та прикладної науки в сфері медицини і фармації є вкрай важливим ресурсом втримання здобутих позицій, — вважає Михайло Корда. — Сьогодні ми дійсно маємо знані й розвинені наукові школи. Досить назвати інфекціоністів — членкора НАМН України, професора М. Андрейчина; кардіологів — професора М. Шведа; хірургів — членкора НАМН України, професора Л. Ковальчука; фармакологів — професора М. Скакуна, педіатрів — членкора НАМН, професора І. Сміяна. Наукова потуга цих шкіл незаперечна, з них вийшла ціла плеяда блискучих фахівців у своїх царинах. До слова, зараз Національну академію медичних наук України очолює наш випускник 1970 року, нейрохірург, академік Віталій Цимбалюк. Віталій Іванович є почесним професором університету і входить до складу його Наглядової ради, де активно сприяє формуванню стратегії розвитку вишу".

Життя освітянина і науковця у своїй основі тягле. Визрілі плоди тут збирають лише з ділянок, що містять перенапрацювання. Так сталося, скажімо, з сумісною діяльністю Тернопільського медичного з Вищою школою у Білій Підлясці. Михайла Корду там навіть вшанували другою в житті Золотою медаллю — за "внесок" та "піднесення престижу" польського закладу. А свіжий вітер у стосунках багаторічних партнерів виник з гострої медичної проблеми. Є така хвороба Лайма (або ж бореліоз) — небезпечна інфекція, яку переносять кліщі. (Вона, між іншим, є другою за швидкістю поширення у США і деяких країнах Європи — після ВІЛ.) У лісистих краях, у тому числі й на Тернопільщині, нині — епідемія бореліозу. Лісники області після вивчення фахівцями вишу в 43% випадків виявилися інфікованими. Майже така ж грізна картина постала й у поляків. Так оформився транскордонний проект з дослідження аспектів інфекційного лиха. Він охопить усі лісництва України.

Пожвавлене співробітництво своєю чергою породило ще два сумісні проекти з Білою Підляскою, які будуть забезпечені європейськими коштами. Один стосується вивчення фізичної активності й способу життя учнів та студентів, інший — туберкульозу. А з колегами з польського Любліна тернопільчани виграли "майновий" грант ЄС — дентобус (стоматологічний автобус). Це дасть можливість університетським спеціалістам здійснити безпрецедентну і вкрай корисну річ — провести санацію і лікування карієсу по всій області! Адже в грант, крім дентобусу, входить оплата праці стоматологів й витратні матеріали. Переоцінити значення подібного заходу для здоров’я людей в регіоні неможливо. Санація — альфа і омега профілактики. Її проведення зменшує кількість захворювань на порядок! Бо ж здорової людини з карієсом зубів не існує в природі. А цей грант тернопільчани ніколи б не отримали, коли б не відкрили недавно у складі вишу стоматологічну поліклініку. Так одне звершення дає поштовх і готує передумови для нових науково-клінічних пагонів. Ось я й кажу — родить там, де сходяться перенапрацювання.

Місія чи монетизація чулості?

Коли світ влаштований вірно, кожен в ньому займається тим, чим йому і належить. Адже, як зазначав унятливий Герцен, ніхто не говорить, що на бджолі лежить священний обов’язок робити мед. Вона виробляє його вже тому, що вона — бджола. Ось і поняття милосердя у суспільній свідомості невід’ємно пов’язане з постаттю лікаря. Та чи має держава право вимагати від нього зараз етики чеховських повітових лікарів? Питання, вочевидь, риторичне. Ректор, однак, відмовляється виносити за дужки особу медика, його "рольову" належність до шляхетних людських занять. Зрештою, присягу на вірність обраному фаху виголошують лише лікарі й військові. Тож це не віджилий архаїзм, вважає Михайло Корда, а форма угоди людини з долею. На що підписався…

Чи можна виховати благостиню? Принаймні осторонь цих намагань виш однозначно не стоїть, запевнив ректор. А лікарська чулість — це дія. Тому студенти й мають під постійною опікою обласний хоспіс, де медсестри і волонтери роблять все від них залежне в медичній підтримці людей похилого віку на порозі небуття. Допомагають вихованці університету й онкохворим дітям, а ще є активними учасниками обласного благодійного фонду "Карітас", опікуються вихованцями обласного навчально-реабілітаційного центру для дітей з ДЦП, допомагають сиротам дитячого будинку "Малятко", взяли шефство над будинком-інтернатом для дітей з розумовими вадами. Варто зазначити, що активними учасниками волонтерської благодійної діяльності є не тільки українські, а й іноземні студенти.

Якщо відверто, то тему чулості лікарів я лідеру тернопільчан нав’язав. До того ж заздалегідь обрав у ній виграшну позицію, бо говорив приблизно таке. В гуманістичній традиції лікар дійсно є уособленням милосердя. Часи, однак, повернули в бік жорсткої комерціалізації сфер буття і лікар попав у таку "шпарину історії", де йому буває вже зовсім непереливки. А про оплату його праці годі й казати. Яка чулість? Тож до людини в білому халаті треба ставитись як до рядового працівника сфери послуг: поводиться чемно — вже добре!

Мої аргументи, погодьтесь, були нездоланні. І Михайло Михайлович не оскаржував тезу про кепське становище лікаря зараз. Та було відчутно — його мій поблажливий погляд на медиків не влаштовує зовсім. При цьому він не казав, що нині всім погано, не виводив лікарську ґенезу від янголів та, виклавши своє розуміння стану речей щодо презумпції безкорисливості у лікарській справі, ректор виразно і впевнено промовив: "Совість треба мати". Сперечатися я, звичайно, не став. А невдовзі наш діалог несподівано виявив цікаве й предметне відгалуження. Йшлося про стандарти лікування.

Я сказав Михайлу Михайловичу, що мене як пацієнта цілком задовольнило б тлумачення милосердя як неухильне виконання протоколів лікування. Зрештою, лікар — це лише професія. Йому не обов’язково "вмирати" в хворому. Проти дотримання прийнятих стандартів мій візаві нічого не мав. Більше того, вважав, що означені протоколи — непорушний канон лікування. Але визнавати їх проявом чулості лікаря Корда відмовився твердо. Плутати Божий дар з підвечірком не згодився. І додав: "Справжнього лікаря, крім компетенції, робить покликання. Студент має відчувати, що лікарня його вабить, що йому до вподоби допомагати людям. Тому я й люблю гасло нашого університету: "Мислити — і творити добро". Втім, правди ніде діти — в тих же Сполучених Штатах в медицині шалена мотивація. В професію приходять і пробиваються лише кращі з кращих — не сплять, рвуть себе на частини і вчаться! Але стають лікарями — й відразу отримують в рік 150 тисяч доларів з перспективою до мільйона. В Європі теж платять вагомо. А наш випускник має 200 доларів. Сумно". Тож повертаючись до жаданої для суспільства чулості лікаря, не варто забувати, що будь-які понижуючі його статус фактори вбивче діють на весь комплекс стосунків цієї двоєдиної пари.

В одному з універсамів Гонконгу вимкнений ескалатор оздобили пояснюючим написом: "Цей ескалатор тимчасово є східцями". Так ось, попри всю винахідливість авторів "декласуючої" об’яви, ескалатор не повинен слугувати східцями. Навіть тимчасово. Ще менше підстав ставити лікаря в положення, коли держава однією рукою садить його ледь не на хліб і воду, іншою — вимагає духовності, радісного самозречення і повної зневаги до умов свого єдиного життя. Та неприховане владне лукавство лише множить проблеми — і для лікаря, і для пацієнта. Вони їх, звісно, як можуть, самотужки вирішують, та цей шлях повертає систему охорони здоров’я у середньовіччя.

На вістрі колективу

Світанок людської долі — її "втрачений рай", — дитинство. "Новоприбулець", опромінений любов’ю рідних, ще не знає ні Промислу свого, ні батогів життя. Нічого ще не відбулося, нічого не сталося. Ще все можливо. Та головне вже почалося...

Батько Михайла Корди — трудівник, токар, чиї медалі, почесні грамоти і відзнаки (від заводських до наданих першим секретарем ЦК КПУ) могли б зайняти окрему простору кімнату. Все життя він відпрацював у селі, де й народився. Михайло, вочевидь, успадкував батькову постійність, хоч підліткову мрію про хірургію погамовував після інституту роками, плекаючи надію, що повернеться у часи, які бентежили його невимовно. На 6-му курсі йому довірили в клініці власноруч зробити операцію (досвідчений хірург асистував). Ту зливу почуттів і те піднесення, що після вдалого "дебюту" охопили юнака, ще довго живили його серце, підказуючи — це його терен.

Мати ж майбутнього ректора зробила найсуттєвіше — заронила сину думку про лікарську будучину. А синівське сумління не дозволило Михайлу зневажити її волю.

Вчився школяр Михайло взірцево. Фізика, хімія і математика належали до його улюблених предметів. На обласних олімпіадах посідав перші місця і спочатку бачив себе фізиком. (Принаймні, Львівський університет юнака запрошував.) Тож золота медаль обійти його не могла: ретельності й посидючості хлопця в осягненні предметів, в яких він не кохався, можна було лише позаздрити.

Університет, однак, юного Корду не відпустив. Кандидатська, докторська, викладання та наукова робота віддалили хірургічну практику гранично. Адже й ці заняття були йому любі. В Михайла Михайловича, підкажу читачам, прізвище для викладача взагалі символічне: адже корда — це мотузка для муштри молодих коней при гонах по колу, як і для виправлення ходи хибновиїжджених. Педагогіка! Що ж до суто наукових зацікавлень, то студент Корда визначився рано, зосередившись на вивченні вільнорадикальних молекулярних процесів в організмі людини при різних патологіях, зокрема при токсичних ураженнях печінки. На його курсі вчилося 400 чоловік, трьом запропонували лишитися у виші для занять наукою. Кандидатська дисертація була готова в Михайла за неповних 3 роки. Ще за сім він захистив і докторську. Через деякий час випала нагода продовжити наукові дослідження в університеті Огайо. В стінах цього вишу Михайло Михайлович отримав і перший урок демократії того ґатунку, який він сповідує незмінно. Ледь почавши свої студії, Корда став свідком випадку, що його вразив. Вони з професурою тамтешньої вищої школи обговорювали роботу кафедри. Тут заходить чоловік, дістає папери, працює. Якоїсь особливо пильної уваги ніхто до нього не виявляє. І тільки після закінчення розгляду питання з’ясовується, що це — президент університету! Зайшов очільник закладу і ніхто не схопився з місця, не став розпитувати про успіхи онучки… Михайлу Михайловичу такий принцип стосунків в університеті заімпонував надто. Схожі засади він власним прикладом впроваджує і в Тернопільському медичному. Вождизм тут позбавлений сприяння геть-чисто.

А ось що, на жаль, йому не вдасться перенести сюди — річний бюджет університету в Атенсі. Він у… 108 разів переважає кошторис вишу в Тернополі. Та Михайло Корда на фінансову скруту не скаржиться. Заклад справляє враження бадьорої новобудови. Дбайлива рука відчувається в найпотаємніших закапелках! Та їх, власне, й немає. Ректор показав нам модернізований підвал площею десь на 300 квадратних метрів, де зараз монтуються і обладнуються лабораторії, що стануть справжнім полігоном для науково-дослідних програм тернопільчан. У розпалі й капітальне відновлення внутрішнього двору (де на пленері абітурієнти зможуть навіть приймати клятву Гіппократа).

Основний корпус вишу — великий архітектурний стиль! Стелі — хоч спінінг закидай, світла й повітря — як у еллінських палацах, і всюди свіжість, охайність, урочистість, навчальна доцільність. Загальне відчуття — викладачі і студенти в цих фундаментальних стінах мають все для фахового становлення, удосконалення й самоздійснення.

До слова, про кошти. Університету не те що не докучають з пожертвами та внесками від міста чи області, виш, проти очікувань, сам підтримує лікарні Тернополя. Клінічні кафедри медуніверситету, які розміщені у 18 лікувальних закладах, отримують належне обладнання, що використовується для діагностики захворювань та лікування пацієнтів.

І ще про гроші. У Михайла Михайловича гарний кадровий гумор. Я запитав його, кому ж він передав деканат іноземних студентів, який плекав 8 років? "О, тут ми знайшли цілком вдале рішення, — сказав він. — Деканат очолив професор П. Сельський. А крім того, що Петро Романович — доктор медичних наук, він є пастором євангельської церкви, що має сувору етику. Вона ж є нагальною для роботи в деканаті, що в очах громади зберігає відомі спокуси". Оце так! Адже далі євангелістів в сенсі аскези йдуть, здається, вже лише святі…

Михайло Корда все своє "діловодство" — до родоводу включно, тримає в айфоні, яким майстерно користується. Але в теці, яку завжди має під рукою, знаходиться синенька книжечка — "Виборча програма кандидата на посаду ректора". Щоб по ній звірятися! І не тому, що не пам’ятає своїх обіцянок, а задля того, аби в належні терміни виконати заплановане. Як наслідок — за два роки реалізовано левову частку програми — більше 80%. Уявляєте? А кажуть, програми пишуться для розваги електорату…

Ректор М. Корда має чітке бачення майбутнього, але не приховує і тяглість відстані до його наближення. "Я хочу, щоб університет стрімко й неухильно розвивався. Мета: усталення вишу європейського за змістом й національного за духом. Я знаю кілька десятків західних вищих шкіл і даю собі повний звіт в тому, де ми зараз перебуваємо на шкалі моєї мрії. Приміром, перше питання в переліку позицій для визначення рейтингу університету на Заході звучить наступним чином: "Яка кількість нобелівських лауреатів є вашими випускниками?" Другий показник — список вихованців, що працюють топ-менеджерами провідних компаній світу, третій — публікації в найавторитетніших наукових виданнях. Та велика дорога, кажуть китайці, починається з першого кроку. А ми вже здолали чималу частку шляху".

У ректора зараз чудовий період. Йому багато вдалося, він знає куди і як вести колектив, аби здобутись на міжнародне визнання. Тернопільський мед стає все більш відомим, долаючи регіональні межі. Михайлу Корді нетерпеливиться піднести виш до рівня кращих освітньо-дослідних осередків Європи, та йому стає розуміння — злет можливий лише за умови натхненної й безпомилкової за своїм вектором праці. А ось обтяжливою вона не буває — коли вам щось дається напевне, сили приходять до вас звідусіль!

Відкритий фінал

Тернопільський мед напередодні ювілею направду переживає свої ліпші часи. В 2014-му та минулому роках він посів перше місце в рейтингу МОЗ серед вишів медичного профілю. В тому ж таки 2016-му університет визнано одним з кращих у рейтингу прозорості діяльності серед вищих навчальних закладів країни (висновок аналітичного центру CEDOS). Він також є єдиним з медів держави, що входить до міжнародного проекту сприяння академічній доброчесності в Україні. Помітно просунувся виш і в самоствердженні на континентальних теренах. Він є членом Європейської асоціації університетів, приєдналися тернопільчани і до засад Великої Хартії університетів. Студенти беруть участь у всіх можливих проектах розвитку й академічної мобільності, а у самому Тернополі виш за останні роки провів сотні наукових форумів міжнародного та всеукраїнського рівня.

Що ж у підсумку? Коли прагнуть образно передати якісну еволюцію людини чи якоїсь справи, нерідко згадують зерно, яке проросло. А чому уподібнити заклад, що за умов потужного розвитку його ланок поступово виявляє риси дієздатності, які істотно сягають за межі пересічного фахового рівня? Як на мене, це найбільш схоже з пророщеною, чи як ще її називають — живою тканиною. Є такий феномен в технологіях ткацтва, де льон чи бавовна зрощуються з оксамитом, шовком, вовною, хутром, пухом, золотою ниткою. І з’являється текстура з властивостями, яких не було у вихідних складниках. Надефективний метод збагачення! Пророщення ідеального вишу — явище цього ж ґатунку, бо є виявом такої самоорганізації закладу, коли на основі ґрунтовних знань, засвоєної демократії і послідовної селекції кадрів університет стає спроможним генерувати таку атмосферу (чи скорше — дух) освітнього і наукового пошуку, за яких його випускники долають пряму залежність своєї роботи від розміру винагороди і оплати праці — натомість дають зразки служіння професії, де милосердя присутнє невід’ємно.

Певен, саме це мав на увазі Юрій Трифонов, коли писав: "Рід людський, крім речей і духовних скарбів, творить дещо цілком невідчутне, ніяк не враховане. Можливо, це є сумління в його найвищому сенсі. Та ба, навіть не стільки сумління, як похідне від совісті. Воно всякчас накопичується й завжди буде супроводжувати життя людей". Коли ж ми додаємо до нього і власну дещицю — торуємо стежку в линку безкінечність.

Олександр САКВА, Київ–Тернопіль–Київ.